Моґілоу, 21/ХІІ. 1941.
Мої найдорожчі!
Я вже відсилала Вам повідомлення, мені вже цікаво, чи отримали Ви його. Тепер у мене є можливість озватися. Ми перебуваємо в Моґілові. Милий Фріц працює на залізниці, таким чином ми отримали авторизацію й можемо залишитися тут. Ми живемо навпроти вокзалу в одній кімнаті із родиною Меєр і разом із тіткою Ернстіною й дітьми. Ми щасливі, що маємо дах над головою. Тільки у нас немає засобів для життя. Ми перебуваємо в такий скруті, що й описати неможливо. Ми просимо Вас зробити все можливе й вислати нам гроші, інакше ми загинемо. В нашій долі винні тільки наші рідні. Ми приїхали з порожніми руками, так що ми залишилися без
Будь ласка, передайте лист Максов[...]
Інж. Шана Ґеллеру
Вул. Тіту Майореску
(Мікуліс.) 15.
взуття й одягу. Я прошу Вас передати нам разом із цим посильним гроші, тому що ми у розпачі. Будь ласка, попросіть доктора Пітцінгера надіслати мені трохи грошей, бо ми у великому розпачі. Я порозумілася з сестрою Клари. Будь ласка, через посильного Ви можете написати нам декілька рядків. Що робить любий тато й усі? Я сумую за домом і за Вами. Любий Фрітц від’їхав на декілька днів. Шлемо Вам найщиріші вітання й поцілунки. Руті.
Любий Дядю Манін!/br> Оскільки зараз п’ятниця вечір, то тітка Ернстіна доручила мені завдання написати Тобі й попросити Тебе, щоб ти вислав їй авансом 10.000 лей, тому що вона в критичному стані. Ми всі здорові, тільки до здоров’я багато чого не вистачає. Міцно цілують Тебе Тато, Мітці, Клара, Їтале й ми, Руті і Фрітц.