Д-ру Максу Швітцеру
Мої Любі!
Ми отримали Ваші 10 вітань і щиро дякуємо Вам за це. Мене лише здивувало, що ми не отримали жодного рядка від Вас, тому що цю радість, яку переживаєш, коли щось отримуєш, Ви й уявити собі не можете. Мука теж не подає нам ознак життя, що там сталося? Від Тсіна ми отримали через Офіцера посилку другу він вислав через іншого, та її у нас відібрали, нам також вислали мішок з постільною білизною, через того ж з нього у нас також забрали половину. Будь ласка, вишли цю записку Iсіну, щоб він знав, що через цього не треба нам нічого слати, тільки через військових осіб – цей тут тільки поштар, і ми не можемо написати Тсінові про це нічого, отже, зробіть це звідти. Як у Вас там справи? У нас тут дуже погано, це справжній голод, за шалені гроші нічого не купиш. Так що якщо тут отримати посилку, то вона безцінна. Міна
або Петер не можуть сюди приїхати? Щодня коштує тільки хліб 500 лей і його майже неможливо їсти, вдома його б не їли й кури. Тепер у л. Міхеля є апетит, але дуже поганий апетит. Можливо, нас можна звідси якось забрати? Нам би хотілося чогось солодкого, а ми були такі дурні і не взяли нічого з собою. Жирів також не роздобути. За 10 картоплин тут вимагають 30 рублів – це жахливо. Пауль Геніґ дуже сердиться, що Ви нічого не вислали йому, при цьому йому тут щастить – він багато заробляє, а ми не заробили жодного бані, у нас уже немає грошей, у нас пішло вже 90000 Л відтоді, як ми тут, але про наш фінансовий стан Вам там розповідали. Говорять, що нас і звідси поженуть далі, нехай Бог боронить нас від цього. Тітка Вайдман хвора, вона просить, щоб Ви подзвонили Ротті, що вона перебуває тут. Ви живете у Вашому будинку? У Макса є робота? Нехай Бог допоможе нам, ми мусимо ще раз побачитись, ми втрачаємо надію. Шлю багато поцілунків
Ваш Міхель