І.
Сарґород, 5 / ХІІ 1941
Любий Люсіне!
Ти й уявити собі не можеш, як дуже ми зраділи, отримавши Твого листа від 19/ХІ. У нас не було вже й копійки, і я була змушена зичити гроші у Жана Берковічі. Вчора прийшов Твій лист і 2000 вітань, саме в той момент, коли я хотів обміняти гроші Жана (леї). Тепер нам принаймні вистачить усього на три тижні. Позичати гроші – це дуже неприємна справа, тому що всі інші також не дуже сильно забезпечені грошима. – У якій скруті ми тут живемо, справді й не уявити, як і те, що ми перенесли протягом цілого місяця, поки не потрапили сюди. Тут у Сарґороді, на відстані в 45 км від Моґілау (Могілева), перебуває більша частина сучавців разом із д-ром Тайхом і кімполужинці, які приїхали сюди разом із 3 переїздом. Ми були у 2 переїзді, і внаслідок жахливої невдачі нас погнали з Моґілау в іншому напрямку. Під час цієї події весь наш багаж, крім декількох дрібничок, загубився. Оскільки ми були вимуше-
ІІ.
ні обмінювати наші леї 40 на 1 рубль, а подорожчання тут фантастичне, то грішми ми були забезпечені дуже слабо. На початку ми платили за 1 хліб аж до 35 рублів, тобто 1400 лей. Якби за щасливою випадковістю Бубі не знайшов у Моґілау шкіряний ранець Сіді, а той не продав би його за 1000 рублів, то у нас би вже довго не було зовсім грошей. Так нам вдалось, економлячи кожну копійку, протриматися до вчорашнього дня, коли ми отримали Твої вітання. Але ми досить таки голодували. Хліб, картопля і макарони були нашою їжею. Без масла, без молока і без яєць. Тут хліб коштує 25 рублів (уже була ціна упала до 17 р.), пуд (16 кг) картоплі 50 р, 1 кг цукру 60 р, 1 пуд дров 25 р, 1 кг м’яса 18 р, 1 кг квасолі 10 р, 1 л молока 12 рублів і т.д., і т.д., і т.д. Усе дорожчає щодня. Коли ми приїхали сюди, все було на половину ціни дешевше. Щоб хоч якось протриматися у житті, необхідно мати щодня 70 рублів на мінімальне існування. Через втрату нашого багажу у нас немає нічого, що ми могли б продати. Я сам маю лише одну пару трусів, у яких я виїхав із Сучави і їхав місяць, тобто поки ми не прийшли до Сарґороду, то постійно їх
ІІІ.
носив. Тільки тут д-р Шапіра подарував мені другу пару. Зокрема, ми вже місяць не вилазили з нашого одягу і спали на глиняній підлозі й у стайнях. Групі Сучавців, що були з д-ром Тайхом, жилося набагато краще ніж нам, тому що вони з Моґілау прийшли прямо сюди і загалом багаж не загубили. Те, що ми пережили і вистраждали по дорозі сюди, описати неможливо. Нехай дасть Господь можливість, щоб я був радісним і розповів Тобі це все. У малесенькому містечкові Озаринець, 12 км від Моґілау – наша перша зупинка – тато спробував покінчити із собою самогубством. Він випив пляшечку, 200 мл, лізолу. Це було чудо Господнє, що ми змогли його врятувати і що він без лікарської допомоги і без медикаментів зміг здолати інфекцію з гарячкою в 40º, що виникла як наслідок опіків. Сьогодні він вже здоровий і почувається добре, але все ще слабий. – Те, що ми мали на собі багато блощиць і ще до сьогодні їх маємо (великі білі блощиці на одягу), зрозуміло за даних обставин. Нам ще пощастило з кімнатою, яку Гайді знайшла для нас безпосередньо по сусідству. Вона така маленька, що всередині
ІV.
майже неможливо рухатися, проте дуже тепла і як виняток суха. Тому що у більшості інших будинків (усі квартири знаходяться у страшенно занедбаному стані і жодну з них не ремонтували з 1914 року) вода тече по стінах. У Сарґороді дотепер проживало 2000 жителів, переважно євреї. На сьогодні сюди переїхало вже 4000 евакуйованих. Тому тут живуть, оскільки багато кімнат взагалі не придатні для життя, загальним скопом до 20 осіб в одному приміщенні. Ми живемо самі, тільки на єдиному місці, що залишилося вільним, на глиняній підлозі спить Юліус. Його мати, тітка Клара і тітка Мізер, живуть разом з 12 іншими евакуйованими в іншому будинку і сплять частково на столах, частково на дошках без постільної білизни. – Бубі висилав двічі по 5000 лей. Звичайно, цього замало. Юліус більшість часу був окремо від Матері і тітки Мізер. Його гнали разом з нами, у той час, коли вони залишилися у Моґілау. Уночі їх розділили один від одного, і він дізнався лише пізніше, що їм дозволили залишитися у Моґілау у пані Вайнґартен. Звичайно, їх багаж також загубився. Переїзд сюди коштував їм 5000 лей (перша посилка Бубі). Будь ласка, напиши
V.
Бубі (Зіґфрід Шорр, Bururesti V; Strad Radu Voda, No. 9, Apartamentul 10), в яких умовах люди тут живуть і щоб він дуже допоміг. Будь ласка, згадай також, що вони отримали двічі по 5000 лей, щоб він бачив, що гроші доходять тим шляхом, який він обрав. Юліус продає сірники, цигарки і хліб на площі-ринку, щоб заробити пару рублів. Рубль коштував тут тривалий час 10 лей. Потім піднявся до 12 лей, а потім знов сильно впав і коштує на сьогодні 7 лей.
Шлях, який Ти обрав, дуже надійний. У нас взяли лише проценти за роботу в 3 ½ %. Це дуже мало, тому що часто знімають до 15%.
Будь ласка, напиши нам, чи Лівін і Нутці в Сучаві. Вони мають усі наші коштовні речі, крім жовтої вази, яка залишилася у Мітці Юрім. У Нутці лежать тільки мої і татові золоті годинники, мій срібний годинник Омега, 2 срібні портсигари. У потязі я в присутності Сіді передав Лівіну 3000 лей, а саме на збереження, тобто нам сказали, що можна брати з собою тільки певну суму. Будь ласка, напиши йому, щоб він вислав Тобі гроші, а також, що Міцці Юрім 6000 лей мусить нам
VI.
віддати. Будь ласка, напиши їй також, щоб вона відправила нам гроші через Тебе. Жовта ваза Сіді у неї і за даних обставин це найбезпечніше. Про чоловіка Піпі ми нічого не чули. До Рабуіти звідси 150 км. Оскільки дороги дуже погані, то у мене мало надії, що йому вдасться відвідати нас. – Що вартують Тобі 2000 вітань? Напиши нам про це. Тут вважають, що леї найбезпечніші. Я думаю, що було б найкраще, якби Ти вислав нам 3000 від Лівия і 6000 від Мітці у леях. Тут говорять про обмін 1:1. Так пояснюють раптове знецінення рубля.
Ти, мабуть, уже чув, що поодинокі справи вдаються. Таким чином родину Якоба Байнера репатріювали через клопотання Порра у С., також професор Гауліш з Дорни, родина Танерів із Кімполунґа і т.д. Позавчора надійшли також документи для репатріації пані Герміни Барбер із Сучави. Оскільки у Зіґі Барбера немає грошей – Ти знаєш, він живе вже деякий час у Бухаресті, – то я думаю, що у нього є підтримка. Але його мати живе не тут і я не знаю, чи її хтось знайшов. – Прошу Тебе написати Зіґі Барберу і запитати його,
VIІ.
яким чином він добився репатріації своєї матері. Його остання відома мені адреса така: Зіґфрід Барбер, Bucuresti V., Str. Cuza Voda, No. 11, у Ґрюнберґа, але я не впевнений щодо номера будинку і прошу Тебе надіслати окремого листа до Бубі Шорра. Вони живуть неподалік один від одного. Двічі тримає краще. –
Вже тижнями тут говорять про таку собі «Трієру», тобто, що ремісників, інженерів, лікарів і т.ін. з південної Буковини будуть репатріювати. Ця новина пішла від д-ра Кaльмана Тартера, Bucuresti, Bulevardul Schitu Magureanu, No. 3, до д-ра Тайха. Інші з Бухареста також пишуть про це. Там є якийсь комітет, у якому також перебуває д-р Тартер, який над цим працює. Батько як лікар мав би таким чином право повернутися. Будь ласка, поцікався цим також. –
Сіді просить Тебе про електричний ліхтарик з 2 батарейками. Тут просто не вистачає нічого. Каструлі, стакани, пляшки і вся решта промислових товарів – це недоступні багатства. Те, що таке місто, як Сарґород, не має клозетів, дає найкращу картину про життя, яке люди тут вели і як тут живемо сьогодні ми. Все, як підняте з вулиці. Ну, тепер уже прийшло наше рум. керівництво і
VIІІ.
зараз узимку треба йти аж до потоку. Підбираєш усі можливі хвороби.
Любий Люсіне!
Наша єдина надія – це Ти і Твоя відома енергія. Тому що тривалий час це життя не витримати. Ми не підготовлені належним чином для місцевої дуже холодної зими. У мене є пара черевик. Якщо вони розірвуться, то заміни вже не буде. Зимове взуття і калоші ми загубили. На щастя, у тата залишилися його. У мене лише одна пара розірваних шкіряних рукавиць і т.д., і т.д.
Гeді ставиться до нас як янгол. Я не знаю, що б ми робили без неї. Можливо, вдасться репатріювати Фрітца спочатку. Він фронтовик 1941 року і був у цій місцевості в липні як медик-сублокотенент. Я нарешті завершую і цілую Вас обох багато разів.
Твій Мундрін.
P.S. Бібі нехай поїде у Віндічени, це десь 20 км від Моґілау. Там знаходиться цукрова фабрика, де перебуває група Ітцканців з Катцем та інженером Горовіцем. Дотепер їх справи ще не улагоджені і вони перебувають у Моґілау. Сьогодні я отримав звістку від Бібі, що вони мають пошту від Франці від 25 / ХІ і від Рікки. – Міцно цілую, Мундрін.
пентру Сучава