Мої любі,
Якщо Ви уявили б собі навіть найгірше у нашій ситуації, то навіть й близько не змогли б уявити нашу біду, наше нещастя. Ми ні на мить не перебільшуємо, коли говоримо Вам, що в тисячу разів краще було б ризикнути бути застріленим і сховатися в Чернівцях, ніж те, що ми пішли сюди. Ще ніколи ми не були такими бідними і в такій безнадії як зараз. Нас гнали як звірів, постійна невизначеність, ми без мети і без перспективи переживаємо цю зиму, при цьому, як би дивно це не звучало, бажаючи врятувати це життя, продовжити ці муки, уже майже без проблиску надії прожити кращі дні, ми чіпляємося за єдину можливість встановити зв’язок з Вами і отримати від Вас
цю понад усе необхідну допомогу, яка врятує наше оголене, надзвичайно скромне життя..
Мої любі, я не знаю, чи знайшла правильні слова, щоб показати Вам наше нещасне життя. Набагато легше було б, якби я написала вам просто, що у нас немає грошей, що все дуже дороге, навіть для тих, хто має гроші (30 і ще більше рублів за хліб, 2 рублі – одне яйце, 60 рублів – центнер дерева, 400 рублів – найм квартири, щомісяця (і т.д. і т. д.), при цьому нам міняли леї 40 за рубль).
Цінних речей, як годинників чи ще чогось, у нас немає, у нас немає більше нічого, крім переконання, що без допомоги в найближчий час ми так само убого загинемо, як тисячі тут. Ми часто говоримо про смерть, для нас це вже не найгірший вихід, є набагато гірше ніж це. З Атак (с. Атакі) нас вигнали, з Могилева, де ми спали в зруйнованому будинку без вікон, на морозі та у багні на підлозі і молили Бога, щоб він залишив нас там, нас також прогнали, тепер ми в Шанґороді, 45 км від Могилева, звідки нас у найближчий час, мабуть, поженуть далі у село, сподіваємося вже на кінцеву станцію.
Заробляти можливостей немає, хто ще щось має, віддає пару взуття за хліб! Нам необхідні гроші, якщо ми хочемо пережити зиму, щоб, хоч би раз на день, як зараз, їсти картоплю, і лежати у селянській кімнаті без печі на голій підлозі, а зараз уже 15º морозу, якщо не думати про те, що ще буде. Пальто, яке слугує нам ковдрою вночі, постільної білизни у нас уже давно немає, пом’яте ми носимо його вдень, і виглядаємо уже так само. Ми хочемо пережити все, як зараз, гірше не може стати, тому що вже нестерпно. Будь ласка, допоможіть нам якнайшвидше, не пропускайте жодних шляхів і можливостей,
не дайте нам так жорстко загинути, довго ми не протримаємося без Вашої допомоги. Ми хочемо ще пережити гарні дні, щоб з нами обходились як з людьми. – На нещастя дуже мало людей змогли приховати гроші, ми на жаль не належимо до щасливих, у нас забрали все коштовне (годинники, прикраси, |...| з |...|). Нам залишили тільки маленький рюкзачок, але ми дякували Богу, що нам залишили життя. Багато хто втратив і це. Вони не найбільш нещасні. Нам треба рублів, можна й леї.
Пришліть нам також продукти, медикаменти (не дістати), мило, цукор, шерсть! Будь-ласка, віддайте все посереднику цього, напишіть нам також, або ж знайдіть кур’єра, зверніться до родини Ландвер, Меранґ 10, який вже надсилав своїм родичам сюди посилки та гроші, на їх адресу ми сподіваємося отримати це від вас. Дійте швидко, скоро нас засипле снігом, або вже не буде тут! Будь ласка, покажіть цього листа родині Ріттберґ, Словакіґассе 15. Ми разом із д-ром Вейснером.